|
Історія Діда Мороза
Напередодні Нового року настав час згадати про роль Діда Мороза – провідника в часі, що допомагає здійснити перехід з року старого в новий. Таємничого дідугана з широченною сріблястою бородою люблять і чекають діти й дорослі, які в новорічну ніч подібні на дітей… Ми спробуємо відповісти на найпоширеніші запитання про найвідоміших новорічних героїв.
З родоводу Діда Мороза Питання про те, хто є безпосереднім предком нашого Діда Мороза, досить суперечливе. Споріднення з ним приписують гномам, середньовічним мандрівним циркачам-жонглерам, мандрівним продавцям дитячих іграшок… Його образ складався століттями, і кожний народ вносив у нього щось від себе. Але є серед вигаданих і казкових предків Діда Мороза й реальні люди.
Жив у турецькому місті Мирі архієпископ на ім’я Микола, людина добра, прилічена після смерті до лика святих. Навіть останки святого представляли предмет поклоніння, а тому й були викрадені італійськими піратами. Парафіяни церкви Святого Миколи були страшно обурені, а сама історія викрадення наробила багато галасу, завдяки якому про Миколу довідалися християни всього світу. Відтоді було прийнято в день Святого Миколи, 6 грудня (19 за новим стилем), дарувати дітям подарунки, як це робив відомий архієпископ. У зв’язку із введенням нового календаря святий став «приходити» спочатку на Різдво, а потім і на Новий рік.
Коли народився бородатий старець?
У звичному для нас вигляді доброго й симпатичного дідка Дід Мороз з’явився лише в 1840-му в розповіді князя й письменника Володимира Одоєвського «Мороз Іванович». Це була літературна обробка народної казки «Морозко» – про недоброго діда, який ледачу дівчину на смерть заморозив. У пом’якшеному ж варіанті письменника ледарці дістається не смерть, а всього лише намисто з бурульок.
Звідки узялася Снігурка?
В 1873 році завдяки п'єсі Олександра Островського «Снігурка» Дід Мороз обзавівся молодою помічницею — дочкою, що пізніше письменники й поети «переробили» у внучку. А після «репресій» 1927 — 1935 років Снігурка взагалі надовго зникла. Як постійна супутниця Діда вона відродилася лише на початку 1950-х завдяки зусиллям дитячих класиків Лева Касіля й Сергія Михалкова, які писали сценарії для кремлівських ялинок. За звання місця її народження сьогодні сперечаються два населених пункти Росії: Костромська область, де в маєтку Щеликово Островський написав свою знамениту казку, і Санкт-Петербург, де створив свою безсмертну оперу Римський-Корсаков.
Історія Санта Клауса
Дід Мороз не самотній, у нього є родичі в багатьох країнах. Найближчим і найважливішим з них є Санта Клаус.
У наш час багато американців вважають, що сучасний образ Санта Клауса був винайдений рекламною службою компанії «Coca-Cola». Ця думка з’являється через те, що Санта Клаус одягнений у червоно-білий костюм, а саме ці кольори є фірмовими кольорами компанії «Coca-Cola», а також тому, що у своїй рекламній кампанії фірма «Coca-Cola» зображує Санта Клауса із пляшкою «Coca-Cola». У дійсності історія сучасного Санта Клауса не настільки банальна – Святий Миколай традиційно вважається на Заході й в Америці дарувальником подарунків.
Історія Санта Клауса, як і Діда Мороза, починається зі Святого Миколая. У 1804 році в Нью-Йорку під патронажем Святого Миколая було засновано історичне суспільство.
В 1809 році Вашингтон Ірвінг опублікував сатиричну «Історію міста Нью-Йорка», де висміював голландське минуле Нью-Йорка (багато традицій, у тому числі й Святий Миколай – дарувальник подарунків, прийшли в Нью-Йорк із Голландії). Щорічно в день Святого Миколи на вулицю виносили дерев’яну статую святого (високу, у довгій мантії) і співали пісню про святого Миколу – Занкта Клаусі (по-голландски Sinterklaas).
У 1822 році інший житель Нью-Йорка Клемент Кларк Мур написав серію казок, де описав, що Санта Клаус прибуває в країну на вісьмох північних оленях. Клемент Кларк Мур також змусив Санта Клауса лазити в будинок через димохід, щоб роздати подарунки.
У 1841 році у Філадельфії якийсь комерсант Паркінсон для залучення в магазин клієнтів найняв людину й одяг його Санта Клаусом. Перший живий Санта Клаус сидів на даху будинку, де розташовувався магазин, поруч із димоходом.
У 1863 році карикатурист Томас Найт зобразив Санта Клауса з величезними бакенбардами й одягненим у хутро з голови до п’ят.
У 1869 році вийшли вірші Жоржа Вебстера, де як помешкання Санта Клауса вказувався Північний полюс. Видавець Луїс Пранг поширив в Америці англійську традицію надсилати друзям і родичам на Різдво вітальні листівки.
У 1885 році він випустив вітальну листівку, на якій був намальований Санта Клаус у червоному костюмі. З тих часів Санта Клауса частіше стали малювати саме в червоній мантії, а не в хутрах або мантії якого-небудь іншого кольору. От як описує Санта Клауса газета «Нью-Йорк Таймс», датована 1927 роком: «Перед юними жителями Нью-Йорка постав Санта Клаус: величезного зросту, у червоній мантії, шапочці й білих бакенбардах, з мішком, повним подарунків, червоним носом і густими бровами».
Художник з реклами фірми «Coca-Cola» Хадон Сандблом почав працювати над рекламною кампанією «Санта Клаус теж п'є „Coca-Cola“» лише у 1931 році. Крім пляшки «Coca-Cola» нічого нового до образу Санта Клауса Компанія «Coca-Cola» не внесла. Вона лише популяризовала його завдяки своїй великій рекламній кампанії.
Тепер Санта Клаус прижився в багатьох будинках Західної Європи й Америки. Проникаючи в будинок через труби й кватирки, він розкладає подарунки в панчішки, найчастіше розвішані на каміні, і дзеленчить дзвіночками, ніби сповіщаючи про прихід Нового Року.
Звідки прийшов звичай наряджати ялинку?
Вічнозелена ялинка посідала особливе місце серед всіх дерев. Вона була священним центром, світовим древом, що символізує саме життя й нове відродження з темряви й мороку. Саме на неї щорічно наприкінці грудня (коли починався сонячний рік) давні європейці вивішували різні подарунки: для духів, щоб зробити їх добрішими, щоб одержати багатий врожай. От і приносилася спокутна жертва, що як би відтворювала першу жертву створення світу.
Давні європейці підвішували до зелених гілок ялини яблука (символ родючості), яйця (символ життя, що розвивається, гармонії й повного добробуту), горіхи (незбагненність божественного промислу). Вважалося, що вбрані в такий спосіб гілки відволікали увагу злих духів і нечисту силу (до речі, ялинові гілочки підвішували й до стелі, ближче до дверей).
Усьому світові про магічність ялини звістили давні німецькі волхви чи пастухи. Потім веселий і затишний звичай потрапив до заможних садиб та замків. А там росли принцеси. Виростаючи, вони одружувались з іноземнимих принцами і приносили німецький зимовий звичай в інші країни Європи. Одна з них, видана заміж за спадкоємця британського престолу, нарядила наприкінці XVII століття першу ялинку в Англії. Інша принцеса з Німеччини навчила цьому французів. До речі, деякі вчені вважають, що перша ялинка була прикрашена в XVI столітті в Ельзасі.
Пізніше ялинки (справжні новорічні, а не гілочки ялини й сосни) прийшли й до нас. Трапилося це не за Петра I, а лише в 30-х роках XIX століття, та й то лишень в будинках петербурзьких німців. А привселюдно в столиці імперії ялинки ставилися в столиці тільки з 1852 році. До кінця XIX століття ялинки стали головною прикрасою міських та сільських будинків і в XX столітті були невіддільні від зимових свят аж до 1918 року, коли через приналежність прикрашеної ялинки до Різдва (тобто релігії церкви) вона була заборонена на цілих 17 років (до 1935). І тільки в 1949 році 1 січня став неробочим днем.
Отже, ставити ялинки в будинках – досить молодий для нас винахід і в Україні він побутує не більше ста років.
ЯК КЛИЧУТЬ ДІДА МОРОЗА В ІНШИХ КРАЇНАХ На новорічних святах Дід Мороз з'явився наприкінці XIX століття. Він приходить привітати з Різдвом і Новим роком і, як правило, приносить подарунки. Але кличуть цього старця по-різному: Санта-Клаус, Пер-Ноель, Юлнісаар, Йиулувана або навіть Кербобо... Усі вони зовні не схожі, однак у сутності споріднені – це добрі старці, що винагороджують слухняних діточок подарунками.
У Фінляндії новорічного діда кличуть Йоулупукі. Таке ім’я означає «Йоулу» – Різдво, а «пукі» - козел. Багато років тому фінський Дід Мороз носив цапину шкіру й подарунки розвозив на козлику. Він має високу конусоподібну шапку, довге волосся й червоний одяг. Його оточують гноми в гостроверхих капелюхах і накидках, облямованих білим хутром. А в сусідніх Естонії Діда Мороза кличуть Йиулувана, в Карелії його звуть Паккайнен.
У Швеції два Діди Морози: сутулий дід із шишкуватим носом – Юлтомтен і карлик Юлнісаар. Обидва під Новий рік ходять по будинках і залишають подарунки на підвіконнях. Сусідня Данія називає доброго дідугана Юлетомте, Юлеманден, або Святий Ніколас, а голландці звуть його Зандерклаасом. В Австрії цього діда звуть Сильвестром, а в Англії – Батечко Крістмас.
У Франції теж два Діда Мороза. Одного кличуть Пер-Ноель, що означає Батько Різдво. Він добрий і приносить дітям у кошику подарунки. Другого кличуть Шаланд (Chalande). Цей бородатий старий носить хутряну шапку й теплий дорожній плащ. У його кошику заховані різки для неслухняних і ледачих дітей. Щоб піддобрити Шаланда, діти співають йому пісеньку:
«До нас прийшов Шаланд
У гострій шапці,
Із солом’яною бородою.
Тепер у нас удосталь горіхів
І смачних булочок
До самого Нового року!»
В Греції та на Кіпрі Діда Мороза кличуть Василь. Діти співають на Різдво такі пісні-прохання:
«Святий Василь, щастя подаруй,
Виконай всі мої бажання!
Тоді буде веселе Різдво!»
В Італії до дітей приходить бабуся Бефана. У новорічну ніч вона прилітає в будинки крізь димохід і приносить гарним дітям подарунки, а неслухняним дістається тільки попіл. Є в Італії і аналог діда Мороза – його звуть Бабо Наттале. У Країні Басків Діда Мороза кличуть Олентцеро. Він одягнений в національний домотканий одяг і носить із собою фляжку гарного іспанського вина.
Бельгія, Польща, Чехія, Україна звуть діда Мороза Святим Миколаєм. Як говорить легенда, він кладе золоті яблука в черевичку перед каміном бідним дітям. Святий Миколай вважається найпершим Дідом Морозом. У деяких країнах він їздить на коні, одягнений у митру й білу єпископську мантію. Його завжди супроводжує слуга-мавр Чорний Пітер, що за спиною несе мішок з подарунками для слухняних дітей, а в руках – різки для пустунів.
У Румунії «сніжного дідуся» кличуть Мош Джеріле. Він дуже схожий на Діда Мороза. А в Монголії святковий дідусь схожий на пастуха. Увлін Увгун одягнений в волохату шубу й шапку. На боці в нього табакерка, кремінь і кресало, а в руках – довгий батіг. У супроводі Зазан Охін (Снігурка) і Шина Жила (хлопчик-новий рік) він вітає дітей з Новим роком, який в Монголії нерозривний зі святом скотарства.
В Узбекистані діда Мороза кличуть Кербобо. Він одягнений в смугастий халат і червону тюбетейку. В кишлаки Кербобо в’їжджає на ослику, навантаженому мішками з новорічними подарунками. У Казахстані ім’я доброго діда – Аяз-Ата, серед калмиків його кличуть Зул, у Камбоджі – Дід Жар (бо там страшний саме він, а мороза камбоджійці зроду не бачили). В інші мусульманські країни на початку травня приходить із подарунками інший дідок на ім’я Хизир Ільяс. Носить він червоний капелюх, вдягнений у зелений халат, на якому вишиті квіти. Китайцям теж відомий дідуган з подарунками – його звуть Шо Хін або Шен Дань Лаожень, а сусіднім японцям – Одзі-сан.
Усі Діди Морози приносять подарунки, але кожний робить це по-своєму. Під ялинку кладе подарунок російський Дід Мороз. У панчосі виявляють подарунки англійці й ірландці, а в черевику – мексиканці. Новорічні подарунки звалюються в димохід у Франції, а на балкон – в Іспанії. У Швеції Дід Мороз підкладає подарунки до грубки, а в Німеччині залишає на підвіконні.
Підготував В. ПОЛТОРАК
|
