Професор Анатолій Семенович Васильєв – один з поважних співробітників ОНУ імені І. І. Мечникова. Саме він став у джерел заснування економіко-правового факультету, який очолював майже десять років. Проте коло інтересів Анатолія Семеновича не замикається на науковій чи викладацькій діяльності. Нещодавно до редакції потрапили зразки його розумної, часом ностальгічної, але завжди життєствердної поезії.
* * *
Я все частіше згадую село,
Гіллясту яблуню за ґанком, біля хати.
Вона завжди схилялась у вікно –
Про мій приїзд повідомляла мати,
І мати квапилась (така була вона)
Сльозою радісною сина зустрічати…
І пригощала келихом вина,
Й усім, що можна похапцем зібрати.
Тоді питала про моє життя,
(Бо про своє не вміла сповідатись…)
Аж поки ночі тепле забуття
Обох нас починало вже долати.
Тоді вона вела мене в садок,
Де у вишневому духмяному цвітінні
Тапчани були збиті із дошок,
І коливалось місячне сутіння.
І клала спати. А сама ще щось
На самоті з собою шепотіла.
Мов кликала молитвами когось,
Щоб ніч мене обняла і зігріла…
Я засинав. І снилися мені
Позаскорузлі материнські руки,
Які не знали ні святкових днів,
Ні з вічною буденністю розлуки…
Як я це згадую, то біль немов росте
Й невимовним стискає серце плачем,
Бо знаю, що ніколи вже за все
Синовнім боргом їй я не віддячу.
Лише схилилось скорботливо в уклін
Там, де рушник цвіте над Образами,
І де й тепер відлунює від стін
Розпачливо-окличне слово «мамо!»…
* * *
Слово до студентів ЕПФ
Двічі споряджає нас життя
В незбагненно-звабливу дорогу:
Спершу – до школярського порогу,
Вдруге у манливе майбуття.
І тому, як і Буквар у школі,
ЕПФ – то наш дороговказ:
Ми без нього наодинці в полі
І не має сенсу він без нас…
«Слово «ЕПФ» – не поетичне», –
Скаже так поет, і він правий.
Та зате він є економічний
І до того ж ще і правовий.
А без економіки і права,
Вплетених в стосунки сотень сот,
Наша незміцніла ще держава
Не сягне омріяних висот.
Факультет «згортали» й закривали,
Але він відроджувався знов.
Бо «не ввести актом» ідеали,
Як не вбити силою любов!
То ж гартуйте мужність і наснагу,
Хай Господь благословить Ваш труд:
Щоб боротись, треба знать відвагу,
Що зриває остогидлість пут!
І тоді погинуть лиходії,
Снігом талим зникнуть на очах,
Бо чим довше стримують стихію,
Тим вона сильніш торує шлях…
Анатолій ВАСИЛЬЄВ
|
