|
ПІВСТОЛІТТЯ ТОМУ... Вже сімдесят чотири роки пройшло з виходу в світ першого номеру газети «За більшовицькі кадри» Одеського університету. Це видання «партбюро...профкому...та місцевкому університету» за короткий час перетворилося на трибуну студентів та викладачів. Ця газета стала попередником „Одеського університету”. Тож що непокоїло наших колег півсторіччя потому? Чи так вже відмінна наша свідомість та погляди на життя? У захоплюючу подорож у часі сторінками університетської преси запрошує наша нова рубрика «Університет в історії».
№ 3 (516) від 23 січня 1957 року Група філологів І курсу українського відділу, де я викладаю англійську мову, підготувалася до заліку дуже слабо. Це пояснюється тим, що на протязі семестру студенти несерйозно ставилися до вивчення іноземної мови, виправдовуючи свою легковажність тим, що вони погано підготовлені з школи і не знають «основ» мови.
Л. М. Сенечкіна
№ 2 (515) від 16 січня 1957 року Наближається до кінця залікова сесія на 2-му курсі українського відділу філологічного факультету. Складено уже 2 заліки і 1 екзамен.
На екзамені з іноземної мови, який складався достроково, студенти виявили добрі знання. Далася взнаки та велика увага, яку приділяли на курсі вивченню іноземної мови.
На «відмінно» екзамен склали В. Лоскутникова, Г. Шендрик, А. Бортняк та багато інших. Знову підвели курс Т. Діогрик та Н. Івлева.
В. Мороз
№ 2 (515) від 16 січня 1957 року
Лозунг номеру
Зимова іспитова сесія – звіт студентства перед рідною Вітчизною.
Скласти екзамени на «добре» та «відмінно» – наш патріотичний обов’язок.
№ 6 (519) від 28 лютого 1957 року
ЧУДО – ЮДО – РЫБА – КИТ
(Печальная быль)
Советским гарпунером
Был наповал убит
В Антарктике далекой
Огромный чудо-кит.
Он тем лишь утешался,
Качаясь средь зыбей,
Что где-нибудь в музее
Послужит для людей.
В Одессу китобои
Доставили кита,
Его большая туша
На биофак взята.
Ученые решили
(Легко было решать):
Немедленно рыбешку
Поглубже закопать.
Пусть погниет в землице
Не более двух лет.
Получим таким образом
Очищенный скелет.
А время, словно ветер,
За годом год летит.
В заброшенной могилке
Гниет несчастный кит.
Четвертый год и пятый,
За днями дни идут,
А люди с биофака
И ухом не ведут.
Шестой проходит мимо…
Но вот декан кричит:
«А где же та могилка,
В которой спрятан кит?
Почтенные коллеги,
Пора на белый свет
Извлечь из черной ямы
Готовенький скелет.
С большим трудом и потом
Кит-рыба извлечен…
Нам следовало б этим
Закончить фельетон.
Но многие из наших
Читателей-друзей
Подумают, что рыба
Помещена в музей.
Наивность не в почёте
Уже с давнишних пор.
Так что ж с китом случилось?
Он…брошен под забор.
* * *
С ученых ответственность кем-то снята.
Гниют, разрушаются кости кита.
Их моют дожди, засыпает их пыль.
Печально, что это не сказка, а быль.
* * *
Березюк, Погребняк, Бешевли,
Вы рук умывание бросьте!
Долго ли будут валяться в пыли
Кита благородные кости?
М.Ильяш
№ 5 (518) від 20 лютого 1957 року
Лозунг номера
Другий семестр розпочався. З перших днів на роботу! З усією сумлінністю за навчання!
№ 4 (517) від 30 січня 1957 року
Говорить Університет!
(з телеграм)
Як повідомляє телеграфне агентство УНАС останнім часом почастішали випадки втрати калош на подвір’ї гуртожитку по вул. Пастера, 29.
За неперевіреними даними, нещодавно загубила одну калошу особа, близька до керівних кіл університету. Агентство УНАС твердить, що згадана особа збирається внести на розгляд адмінгоспчастини законопроект про негайне асфальтування подвір’я та тротуару біля будинку по вул. Пастера, 29.
Спостерігач агентства УНАС передбачає, що перед таким проектом тов. Дейментов уже не встоїть: це не прохання студентів, на які можна було не реагувати на протязі кількох років.
Потрібні мислі
(Лист до редакції)
На фізико-математичному факультеті вийшло 3 номери газети «Мысль». Епіграф газети «Cogito ergo sum» («Я мислю, значить я існую») – справедливо розкритикований в 2-му номері газети чотирикурсником О. Бомком.
Вихід цієї газети говорить багато про що. По-перше, про те, що студенти хочуть мати трибуну, по-друге, про те, що трибуну дехто використовує, щоб проповідувати пошлі і давно розбиті ідейки.
В редакційній статті 1-го номера викладена мета газети: познайомити читача з досягненнями думки і таланту людини. Прекрасне бажання. Але що ж подає газета під виглядом досягнень думки людини? Статтю студента Протопопова про те, що джазу багато хто не розуміє, тому що «музика випереджає час», тому що «музика, як і суспільство, розвивається, але вона набагато випередила наші, ще не цілком розвинені смаки»!
Так ось що «нове» в «досягненні думки і таланту людини»!
Ленін писав, що мистецтво має належати народу, а Протопопов, переспівуючи старі індивідуалістичні мотиви, говорить, що зрозуміти джаз можуть лише ті, хто «перегнали» маси.
Відносно критики Горьким джазу Протопопов пише: «Не міг Горький знати, що джазові належить майбутнє». А Протопопов знає, і вибачає «незнання» Горькому.
Протопопов виступає і як цінитель ліричної пісні. Він висловлює невірну думку про те, що «в ліричній пісні ніякої іншої ідеї, крім ідеї кохання, бути не може».
Все це не потребує коментарів.
А ось стаття другого «мислителя» Долгушина. Він пише вже про критерії мистецтва. Долгушина не влаштовують думки Чернишевського, Плеханова, Горького, постанова ЦК КПРС з питань літератури та мистецтва. Потрібний критерій його, Долгушина, мистецтва.
Що ж визнають «мистецтвознавці» долгушини, д’яконови, протопопови за зразок таланту людини? Низькопробний з художньої точки зору і нікому не потрібний – з ідейної вірш Загинайла, в якому оспівується одинокість, безвихідність, туга і т. д. Загинайло, за думкою Протопопова, цим своїм ниттям «перегнав» час. Перегнав і знову прийшов до троглодитів.
Привертає увагу і оформлення першого номеру «Мысли» – чисто футуристичне, розраховане на зовнішній ефект.
Газета – голос студентів. Не можна терпіти, щоб цей голос переспівував чужі мотиви, шкідливі, що заважають в житті.
Як дозволяють студенти фізико-математичного факультету керувати газетою з гордою назвою купці зарозумілих «мислителів»?
Гнати їх потрібно з газети і зробити її дійсно студентським органом, органом живої людської думки.
Редакційна стаття першого номеру закінчується афоризмом : «Я зробив все, що міг, хай зробить краще, хто зможе».
Повинні зробити краще! Досить оригінальничання і скандальозності!
Потрібні мислі!
Матеріали рубріки підготував
Денис ДАВИДОВ
|
