 |
 |
Выбрать другой номер
В номере:
Память
"Одеський університет" | | |
Адреса редакції:
Одеса, вул. Щепкіна, 12,
4-й поверх, к. 42,
тел.: 23-84-13
|
|
 |
|
|
 |
|
|
|
Людина великого серця
Пішов у вічність Леон Хачикович Калустьян – носій людської гідності, честі, порядності. Роки його роботи в університеті – а це без одного року 60 – були роками, які зараз можна називати епохою Калустьяна. Л. Х. стояв біля витоків кардинальних рішень, пов’язаних не тільки з діяльністю університету, а й доленосних для багатьох його співробітників. Якщо говорити про роки його діяльності як голови профкому співробітників: «Я готовий служити університету стільки, скільки я буду жити»…
Л. Х. Був бійцем у житті, бійцем відвертим, самовідданим і при цьому, як-то кажуть російською, «бессребреник». Згадується один випадок, що яскраво це демонструє. Одного дня у середині 80-х на партконференції за участі секретаря обкома партії присутні запропонували, щоб Л. Х. Калустьяну надали житло. Він тоді уже п’ять років жив зі своєю родиною – дружиною, донькою, новонародженою онучкою – у двокімнатній квартирі. Тобто він сам ніколи не користався можливостями, які можно було б отримати від посади. І коли за нього просив колектив, він не зміг приховати сліз – йому було водночас і соромно і приємно, що його робота в університеті має у колективі таку високу оцінку.
До нього йшли, бо знали, що він чесно вирішить будь-яке питання. Якщо він знав, що питання має два полюси, один з яких міг піти не на користь людині, Леон Хачикович не давав ходу такому питанню, аби ні в якому разі не зашкодити людині. Він був геніальним стратегом і тактиком!
Останні роки для Леона Хачиковича були роками великої напруги, фізичних сил інколи не вистачало. Але його великий авторитет не тільки в університеті, але й за його межами допомагав вирішувати будь-які питання. Як викладач він їздив зі студентами на виробничу практику – і його однаково щиро приймали і в Москві, і в Санкт-Петербурзі.
Усі наукові розробки Леона Хачиковича були пов’язані з його фахом – «фізична географія». Він був з тієї когорти спеціалістів, які перевіряють теорію практикою. Приїжджаючи у будь-яке нове місто, перше, що він робив, – ішов на ринок, після ринку – предметно вивчав промисловість міста, потім – культурне й історичне життя. Усі ці власноруч зібрані й проаналізовані факти по кожному регіону він викладав студентам на лекціях. Кожне явище він розглядав у розвитку.
Він дуже опікувався забезпеченням співробітників університету житлом. Це був один з елементів довготривалої стратегії із забезпечення кадрової політики університету. Він говорив: «Якщо ми забезпечимо людей житлом, то вони ніколи нікуди від нас не підуть, бо кращого вузу немає!» Ще одним рівнем цієї стратегії був започаткований профкомом п’ять років тому фестиваль «Наші діти». Леон Хачикович говорив: «Діти, якими ми зараз опікуємось, післязавтра прийдуть в університет, і наш дім завжди буде живий. Підемо ми, підуть наші діти, але залишаться онуки, онуки приведуть своїх дітей, і так буде жити наш університет». І на завершення – його побажання:
Абрек мер нман, абрек мезаниц лав,
Абрек еркар, ев ерджаник
Ес дзес сирумем –
«Живіть, як ми, живіть краще нас, живіть довго і щасливо. Я вас люблю».
Ольга ВАВІЛОВА
|
|
